“У звичаях, традиціях народу ти душу України пізнавай”
Під таким гаслом 24 квітня 2019 року кафедрою журналістики, української сдловесності та культури було проведено майстер-клас з писанкарства.
Мудрі люди кажуть: “У світі доти існуватиме любов, доки писатимуть писанки”. Кожна писанка – це ніби маленький світ. Історія писанок, як символу весняного відродження природи, сягає у далеке минуле і повязана з ритуалом весняного відродження на землі. Перетворювати звичайне куряче яйце на чарівну писанку за старих часів уміла кожна слов’янка. Берегиня домашнього вогнища повинна була з року в рік “оновлювати світ”.
У давнину Великдень був одним із традиційних свят вшанування Сонця. Люди вважали, що небесне світило – то Боже око. У міфологічному світогляді світло символізує видющість і правду. Христа називають Сонцем Правди. Спаситель сказав: “Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя” (Йо.8, 12). Його світло – внутрішнє, духовне. Отже, сонце є Божим знаком. Його зображали на писанках різними символами – у вигляді кола, вомсьмираменної зірки, хреста, тринога, свасті.
Дві восьмираменні зірки на писанці містять в собі хрест, а також лівосторонню і правосторонню свасті. В народній символіці –незмінний символ любові.
Зелені дерева, гілки і листя – один з найдавніших символів життя, щорічного весняного відродження, вічної молодості, здоровя, росту.
Саме ці знаки-символи було обрано учасниками майстер-класу для розпису писанок. А головне – це атмосфера, яка панувала в аудиторії: світла, добра, любові. Навіть пісня звучала…
